Ченьши Тайцзіцюань

Ченьши тайцзіцюань (陈式太极拳- chen shi taijiquan) – це стиль китайського гунфу, який є унікальним способом набуття здоров’я і довголіття, а також і підвищення бойової майстерності. Єднання рухів тіла і думки та особливої техніки дихання допомагає людині розкрити увесь свій внутрішній потенціал. В системі китайського ушу, тайцзіцюань займає особливе місце. Ця система, розроблена в далекій давнині, являє собою сукупність бойової техніки Шаоліня і внутрішньої практики „даоінь”. Більше 30-ти років в Китайських наукових інститутах проводяться дослідження в області вивчення впливу системи тайцзіцюань на організм людини.

Історично цей стиль сформувався в XVII столітті. Про це свідчать достовірні документи, які датуються тим часовим періодом. Хоча, існують і інші дані, які приписують розробку цього стилю даоському відлюднику Чжань Саньфену, як засновника тайцзіцюань, а стиль йтого називають – „уданське тайцзі”. Цей стиль відрізняється своєрідною комбінаторикою рухів, притаманною лише уданському напрямку тайцзіцюань. Він, в свою чергу, є одним із стилей, які входять в цілу систему уданського гунфу. Що ж стосується періоду, коли ми можемо говорити про більш достовірні історичні відомості, то він відноситься до часу оформлення одного з самих відомих стилів тайцзіцюань – ченьши тайцзіцюань. Заснування цього стилю приписується Чень Вантіну. Він жив в селі Ченьцзягоу, в провінції Хенань. В цій провінції знаходиться відомий монастир Шаолінь. Доречі, назва другого комплеку „паочуй” (гарматні удари) в стилі чень, ідентична стилю, який входить в розділ системи шаолінського гунфу. В той же час, мистецтво сім’ї Чень було відмінним від сучасного вигляду тайцзіцюань. В ньому домінував бойовий аспект, що домінував над теорію „трансформації ци” і внутрішньої практики. Всі „таолу” виконувались в швидкому темпі, як це було прийнято в тренуваннях по ушу серед воїнів того часу, зустрічалось багато стрибків і різких ударів. За основу Чень взяв відому на той час систему підготовки воїнів, яка була розроблена генералом Ци Цзигуаном в XVI столітті. Вона складалася з 32-ох базових форм бойового мистецтва. В сучасному тайцзіцюань залишились назви багатьох рухів з цих прийомів Ци Цзигуана. На основі цих 32-ох прийомів Чень Вантін створив п’ять базових комплексів тайцзі. Один комплекс „паочуй”, про який ми вже згадували, і комплекс, названий за традицією того часу „чанцюань” (довгий кулак), який складався зі 108 форм. Останнє таолу ніякого відношення до сучасного спортивного стилю не має, так само і не зв’язане з шаолінським стилем з аналогічною назвою. В нову систему увійшло немало комплексів роботи зі зброєю – вигнутим і прямим мечами, жердиною, списом, серпами, дерев’яним мечем-палицею. Усі рухи в комплексах тайцзі підкорялися певному принципу поєднання м’якого і жорсткого, пустого і наповненого, відкриття і закриття, піднімання і опускання – гармонія двох протилежних початків. В оволодінні тайцзіцюань вимагається уникати жорсткої сили в бою, натомість, слід використовувати кругові рухи, які „забирають” енергію у супротивника. Не повинно бути статичних позицій, боєць перебуває в постійній зовнішній і внутрішній трансформації. „Зміна – це і є удар, удар – це і є зміна”, – вчать майстри тайцзіцюань. „Якщо щось прийшло в рух , не повинно бути чогось, що б не рухалось”, – цей вислів розкриває принцип руху, як всезагальну трансформацію зовнішнього – фізичного і внутрішнього – енергетичного плану. Відмітимо, що цей стиль був розроблений на основі поєднання бойового мистецтва, гімнастико-оздоровчих методик даоського даоінь і спеціальної системи дихання – туна. В тренуваннях бойового мистецтва тайцзіцюань активно використовується вчення глибокої давнини про енергетичні канали цзіньло. В більшості дугоподібна траекторія рухів пояснюється саме теорією циркуляції внутрішнього „ци” (енергії) по спіралі в організмі по каналах цзіньло. Завдяки специфічним скручуванням, ци омиває вісім „чудесних меридіанів”, – усуваючи затори в тілі людини, де застоюється ци і сім’я – цзин. В тайцзіцюань вперше стала використовуватись система „туйшоу” (штовхаючі руки), яка базується на „приклеюванні” до тіла суперника. Тут використовуються особливі навики контактного відчуття, коли боєць не тільки контролює рухи супротивника, але і здатний їх передбачити наперед.

По принципу туйшоу будуються і парні вправи зі списами і жердинами. Спис бійця повинен знаходитись в безпосередній близькості з корпусом і обличчям супротивника, увесь час при цьому, обходячи його зброю чи обмотуючись навколо нього, реалізуючи класичний принцип тайцзіцюань – використання енергії „нитки, яка розмотується” (чаньсицзін).

Слід зазначити, що ці вправи хоч і готують людину до реального поєдинку, все ж самі ним не являються. Всі ці тренувальні методи, виконання комплексів покликані втілити складну філософсько-духовну концепцію тайцзіцюань, як вчення про просвітлення духу і досягнення граничної стадії внутрішніх трансформацій – Тайцзі. Саме така мета має місце в процесі тренувань, і в цьому відмінність внутрішніх систем ушу (нейцзя) від відомих в нас в Україні бойових систем.