Інтерв’ю з майстром Чжаном Юшуей

Первинним є духовність, а фізичне – вторинним, – Майстер гунфу

Львів відвідав китайський Майстер гунфу Чжан Юшуей, який мешкає в Пекіні. 50-річний Майстер 20-го покоління тайцзіцюань стиля Чень цілий місяць давав майстер-класи учням Львівської Академії традиційного гунфу, упродовж яких особисто демонстрував, як за допомогою бойового мистецтва віднайти душевну гармонію та навчав львів’ян захищатися без зброї у руках.
По завершенні одного із занять Чжан Юшуей поспілкувався з кореспондентом IA ZIK.

– Для початку поділіться своїми враженнями від перебування в Україні, зокрема у Львові.

– В Україні я проводжу час майже так само, як це роблю вдома, у Пекіні. Більшість часу у будні йде на відвідування занять у Львівські Академії традиційного гунфу. А трохи вільного часу у мене є лише в суботу та неділю, який я проводжу, спілкуючись зі своїми українськими друзями. Звичайно, головною темою наших розмов є гунфу, яке нас познайомило і об’єднує. Але обговорюємо ми й інші сторони життя, як в Україні, так і в Китаї. Мої приятелі розповідають мені багато цікавого як про вашу країну загалом, так і про її західну частину, на території якої і знаходиться Львів, і яка, як я розумію, багато в чому відрізняється від сходу та півдня України. Мене це не дивує, бо Китай також не є однаковим і кожен регіон має свої особливості, причому інколи вони дуже суттєво різняться. Також скажу, що на вихідні ми дозволяємо собі трохи порушувати режим – можемо посидіти за пляшкою горілки, або бокалом хорошого пива. Але це все чисто символічно.

 – Загалом вам в Україні подобається?

– Так, звичайно. Україна – дуже красива, тут живуть гостинні і працьовиті люди. Тож я радий, що відвідав цю країну, в мене тепер тут є чимало приятелів.

– Яке у вас враження від того контингенту учнів, з якими вам довелося працювати в ході занять?

– Я бачу, що всі вони хочуть оволодіти мистецтвом гунфу. Але далеко не кожен знає все, що потрібно для цього. Займаючись гунфу, звичайно, коли хочеш ним оволодіти якомога краще, необхідно більше знати про Китай, треба вивчати спеціальні слова та термінологію, щоб розуміти свого вчителя. Без знання мови дуже важко навчатися, бо людина не розуміє самої суті занять – що є головним, а що другорядним, на що саме необхідно звертати увагу в першу чергу. Тому бажано, щоб ті, хто приходить на заняття, хоча б трохи розуміли китайську мову, тоді ефективність від занять буде значно вищою. Я переконаний, що керівник Львівської Академії гунфу Микола Пляскін, який мене й запросив до Львова, досягнув серйозних успіхів у гунфу в значній мірі завдяки тому, що не лише добре розуміє, а й непогано говорить на китайській. Також він вивчає культуру, історію та філософію китайського народу, тобто намагається пізнати душу, внутрішній світ моїх співвітчизників. Все це разом сприяє тому, що він постійно розвивається у напрямку оволодіння мистецтвом традиційного гунфу.

– В чому головна відмінність між китайцями та українцями, які займаються гунфу?

– В цьому питанні все дуже просто. Не лише українці, а й всі європейці, які вивчають гунфу, чомусь головну увагу звертають на фізичну силу, на її розвиток та удосконалення. Натомість китайці перш за все зосереджуються на силі свого внутрішнього духу. І це правильно, бо внутрішня сила може переключатися на фізичну і розвивати її. А от зворотній процес, коли фізична сила переключається на внутрішню силу, тобто силу духу – є неможливим в принципі.

– То виходить, що саме відношення у європейців та китайців до внутрішньої сили є різним?

– Так, причому суттєво відрізняється. Європейці ніяк не можуть зрозуміти, що первинним є духовність, а фізичне – вторинним.

– І чому ж так відбувається?

– Через мову. Серед європейців достатньо добре китайську мову знають одиниці. А не розуміючи її, зрозуміти, що таке насправді внутрішня сила і яку важливу роль вона відіграє в житті кожної людини – справа майже безнадійна.

– То можливо, це пов’язано з різним філософським ставленням до життя у Європі та в Китаї? Все ж у європейців зазвичай в житті переважають матеріальні цінності, а в китайців та й загалом у мешканців Азії, перевага віддається духовним цінностям.

– Ні, проблема в іншому. Необхідно добре знати теорію тайцзіцюань, яка вчить, що необхідно акцентуватися на внутрішньому. Європейці не можуть до кінця усвідомити, що коли ти маєш безграничну силу духу, тобто внутрішню силу, то для тебе практично немає нічого неможливого і ти можеш подолати будь-які бар’єри. Тому вони весь час прагнуть розвивати фізичну силу, вважаючи, що вона принесе їм успіх і саме в цьому криється їхня найбільша помилка.

– А що ви можете сказати про українців, які вивчають гунфу в плані їхньої дисципліни, бажання оволодіти цим мистецтвом та наскільки самовіддано вони працюють на заняттях?

– Жодних подібних претензій у мене до них немає. Я не можу сказати, що хтось приходить на заняття і ліниться працювати. Навпаки, вони дуже старанно працюють і вкладають у роботу всі свої сили. Інша справа, що далеко не завжди ефективно витрачають свою фізичну енергію. Але це якраз і пов’язано з тим, що вони надто велику ставку роблять на фізичну силу, а не на внутрішню. Адже виконання багатьох прийомів гунфу вимагає незначного докладання грубої фізичної сили – головне тут, сконцентрувати свою внутрішню енергію і тоді ззовні все здається дуже легко і просто. Але саме в цьому й полягає найперше завдання – навчитися зосереджуватися на своїй внутрішній силі.

– В Україні побутує думка, що для того, аби успішно займатися загалом східними одноборствами і гунфу зокрема, необхідно мати китайську філософію життя, тобто інший, ніж у більшості мешканців нашої країни менталітет. У нас говорять, що не можна дві чи три години, поки триває заняття, бути азійцем, а решту часу бути європейцем.

– Традиційне гунфу вчить, щоб людина уникала конкуренції з іншими особистостями, бо тоді з’являється гармонія в її душі, а це дуже добре для здоров’я тіла. Гунфу пропагує здоровий спосіб життя, коли ти займаєшся ним в першу чергу заради того, щоб жити, як то кажуть, на повні груди – відчувати радість від кожного прожитого дня, від того, чим ти займаєшся, від спілкування з іншими людьми і не прагнеш бути кращим за інших в чомусь конкретно, не конкуруєш з кимось за лідерство в чомусь. Головне – жити у повній гармонії з своєю душею.

– Виходить, у гунфу повністю відсутня спортивна сторона занять, коли людина прагне бути першою, завоювати звання чемпіона?

– Ні. Справа в тому, що гунфу має два направлення. Коли ним займаються люди середнього, а тим більше старшого віку, то їхньою метою є виключно покращення свого здоров’я, аби якомога довше вести повноцінний спосіб життя. А от діти і молодь займаються і для того, щоб брати участь у спортивних змаганнях і не просто бути їхніми учасниками, а намагатися показувати свої максимальні результати, здобувати медалі та кубки.

– В останні років тридцять Китай дуже сильно прогресує в спорті і саме представники вашої країни є головними претендентами на загальнокомандну перемогу на Олімпіадах та чемпіонатах світу з більшості видів спорту. З чим саме цим пов’язано?

– Китайцям притаманне дуже розвинуте честолюбство. І тому для них страшенно важливо довести всім і в першу чергу самим собі, що вони є найкращі і їм немає рівних в світі. А спорт – це та сфера діяльності людства, метою якої і є якраз визначення найкращих та найсильніших. Тобто про чемпіонів Олімпійських ігор та переможців світових чемпіонатів дізнаються в усьому світі і це не може не задовольняти те саме честолюбство китайців, про яке ми говорили. А ще, коли ти багато років важко працюєш і досягаєш найвищих висот у спорті, то ти отримуєш за це і хорошу матеріальну винагороду і маєш достойне життя.

– Наскільки важливо для китайців, що їхня країна все частіше бере гору на найпрестижніших спортивних форумах над такими супердержавами, як США, Німеччина та Росія?

– В принципі, це немає прямого відношення до того, чим займаюся і чого навчаю я особисто, тобто до гунфу. Але взагалі то для Китаю та його мешканців це все дуже важливо. Адже у китайців в крові є бажання бути в усьому першими, готовність весь час доводити, що вони є найкращі.

– Більшість китайців, які займаються гунфу, роблять це заради здоров’я чи все ж хочуть стати чемпіонами?

– Є три категорії тих, хто займається гунфу. Перша – це ті, хто хоче покращити своє здоров’я та віднайти душевну гармонію. Друга – люди, які хочуть почуватися у безпеці на вулиці, оволодівши мистецтвом захищатися без зброї у руках. І третя категорія – це ті, хто хоче стати чемпіоном. Головним чином, це діти і молодь. Але для цього необхідно мати дуже хороші умови для занять та висококваліфікованого тренера, бо без цих двох чинників по-справжньому серйозних висот добитися не можливо, яким би талановитим ти сам не був.

– Наскільки популярними є заняття гунфу в Китаї?

– Коли брати все населення нашої країни, то гунфу займається приблизно п’ять відсотків, або один з двадцяти мешканців. Я вважаю, що це дуже солідна цифра. Адже серед решти людей також чимало тих, хто займається іншими видами спорту. А коли брати до уваги людей середнього і старшого віку, то відсоток буде ще більший. Адже чим людина старша, тим вона зазвичай більше дбає про своє здоров’я. А гунфу є чи не найкращим засобом покращити своє здоров’я для людей, які же не можуть себе віднести до категорії молодих. Я б порадив і європейцям, зокрема і українцям також займатися якомога більше гунфу. Знаю, що у вас для оздоровлення люди багато бігають, плавають, грають у теніс та займаються іншими ігровими видами спорту, але повірте моєму більше, ніж тридцятирічному досвіду, гунфу є найбільш ефективний засіб для оздоровлення.

– Теорія фізичного виховання говорить, що людині, аби почуватися здоровим, достатньо займатися фізичними вправами шість годин на тиждень. А скільки часу необхідно приділяти заняттям гунфу?

– Я раджу займатися гунфу щодня по три години. Так, часу ви затратите трохи більше, але повірте і ефективність буде не до порівняння. Окрім чудового фізичного самопочуття, ви ще й віднайдете душевну гармонію, а це дорогого вартує, бо це є саме те, без чого людина не може відчувати себе щасливою.

Розмовляв Адам Кадет,
спеціально для IA ZIK